НАВЧАЛЬНА
МОТИВАЦІЯ УЧНІВ
«Криза мотивації є чи не найбільшою перешкодою на шляху
змін у шкільній освіті України, – наголошує у своїх дослідженнях доктор
педагогічних наук І.П.Підласий – Мотиви – головні сили, що рухають дидактичний
процес. Вони посідають перше місце серед
факторів, що визначають його продуктивність».
Вивчення мотивів та мотивації навчальної діяльності є
центральною проблемою дидактики і педагогічної психології. На
загальнотеоретичному рівні проблеми формування мотивації особистості
досліджували у своїх роботах такі психологи і дидакти, як Б. Баєв, Д. Ельконін,
Г. Костюк, О. Леонтьєв, І. Підласий, С. Рубінштейн та ін.
До основних понять, які використовуються в психології та
педагогіці для пояснення спонукальних моментів у поведінці людини належать
стимул, мотив, мотивація. Поняття
стимулу і мотиву не тотожні, але близькі. Стимул ( з лат. «загострена палиця,
якою поганяли биків, мулів») є зовнішнім спонуканням активності, рушійною силою
до діяльності. Педагогічне стимулювання, як відкрита, динамічна система
взаємодіючих і взаємопроникаючих стимулів, є важливим компонентом культури
педагога, оскільки від правильності добору стимулів залежить досягнення мети
навчально-виховного процесу.
На відміну від стимулу, який є зовнішнім подразником,
мотив – це внутрішнє спонукання людини до діяльності з метою задоволення
потреб. Мотивація в сучасній психолого-педагогічній науці розглядається як
сукупність спонукань, що активізують особистість, а також процес формування
мотивів, підтримування її поведінкової активності на певному рівні.
Навчальна мотивація визначається самою освітньою
системою, навчальним закладом, де здійснюється навчальна діяльність,
організацією педагогічного процесу, суб’єктивними характеристиками учня (вік,
стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими
учасниками навчального процесу), суб’єктивними особливостями педагога, зокрема
характером ставлення до школяра, специфікою навчального предмета, ставленням
батьків до навчальної діяльності дитини. Названі чинники відіграють вирішальну
роль, коли ми даємо відповідь на запитання: чому в одному навчальному закладі учні
навчаються краще, ніж в іншому; чому в одного педагога школярі на уроці
активні, гарно відповідають і отримують високі бали, а в іншого ні; чому одні
предмети діти вчать з охотою, а інші «терплять» ( учні – вчителя, а вчитель –
учнів).
Згідно з теорією найвідомішого фахівця сучасності з
мотивації А.Маслоу, всі мотиви утворюють п’ятирівневу ієрархічну структуру: 1-й
рівень – фізіологічні потреби, наступний – потреби безпеки, далі потреби
контактів, потреби визнання, потреби самовираження.
У вітчизняній педагогіці послуговуються класифікацією
мотивів, в основі якої – цілеспрямування навчального процесу (В. Онищук):
1) соціальні (суспільні) та статусно-позиційні мотиви,
пов’язані з різними взаєминами між учасниками педагогічного процесу (учнями між
собою, учнями і вчителями, учнями і батьками) та статусом учня в класі: почуття
обов’язку, відповідальності перед батьками, учителем, страх перед покаранням,
прагнення утвердитися в класі, бажання порадувати батьків, бажання отримувати
відмінні оцінки, прагнення заробити винагороду, прагнення не пасти задніх в
класному колективі;
2) пізнавальні та емоційно-ціннісні: пізнавальний
інтерес, моральні переконання, духовні пріорітети, отримання емоційного
задоволення від результатів навчання;
3) професійно-ціннісні та практичні (пов’язані з
формуванням готовності старшокласників до професійного самовизначення): бажання
добре скласти ЗНО, бажання вступити у вуз, бажання здобути професію, бажання
стати успішним, прагнення матеріального
добробуту.
А також, мотиви поділяють на: зовнішні та внутрішні,
усвідомлені та неусвідомлені, реальні та ілюзорні. Безумовно, що в ідеалі
педагогічний процес повинен опиратися на внутрішні, усвідомлені та реальні
мотиви учіння школяра, адже від мотивації учіння залежить його ставлення до
навчальної діяльності: позитивне, байдуже чи негативне.
Виходячи з того, що мотив є складним психічним
утворенням, спонукальною причиною дій і вчинків, суто суб’єктивно зумовленою
характеристикою особистості, учитель в процесі моделювання
мотиваційно-організаційного етапу уроку повинен прогнозувати реальний вплив
мотиваторів (пізнавальних інтересів, моральних переконань, духовних пріоритетів
тощо) на діяльність учнів, тобто тих психологічних утворень, що визначають
прийняття рішення. Однак мотивація навчальної діяльності школярів не
обмежується лише рамками мотиваційно-організаційного етапу уроку, установка
педагога на підтримку та стимулювання пізнавального інтересу учнів повинна
діяти на кожному етапі уроку.
Дієвим чинником збудження в учнів інтересу до учіння, а
значить, й позитивної мотивації навчання, є використання на уроках цікавих
матеріалів та способів організації пізнавальної діяльності: «Використовуючи
пізнавальний інтерес як засіб педагогічної діяльності, вчитель знаходить і в
змісті навчального матеріалу, і в методах його викладання, і в організації
діяльності учнів можливості, які захоплюють учнів навчальною працею. Це:
актуалізація головних ідей, проблемна форма постановки навчального завдання,
експресивні форми мови, захоплюючі досліди, творчі роботи учнів, технічні
засоби навчання і т.п.»
Однак, навчання, як і будь-яка діяльність, ґрунтується не
лише на захоплюючому, цікавому, а й на складному, малодоступному. Як вчить
народна мудрість, «корінь навчання гіркий, та плоди його солодкі», тому
формування мотивації базується не лише на емоціях, почуттях, а й на свідомості
школяра. У зв’язку з цим важливо задля формування позитивної мотивації учіння,
збудження пізнавальних інтересів, створювати умови, що виховують усвідомлення в
учнів потреби.
Процес формування мотивів навчання починається з
початкових класів. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від
класовода, його вміння спонукати дитину навчатися із власної волі, з бажанням і
радістю. Вчителі початкових класів НВК компетентно й цілеспрямовано формують
систему навчальних мотивів школярів, використовуючи інноваційні технології навчання: ефективним у формуванні навчальної
мотивації учнів 1-4 класів є створення на уроках ігрових ситуацій, введення
елементів театралізації, дослідно-експериментальної діяльності, використання
інформаційно-комунікаційних технологій, особистісно орієнтованих методів і прийомів навчальної діяльності,
створення ситуації успіху.
Однак хвилює те, що порівняно з минулими роками навіть в
учнів початкових класів упав інтерес до вивчення окремих предметів, знизився
загальний рівень навчальних досягнень учнів.
Порівнюючи якість навчальних досягнень учнів НВК за
останні три роки, слід відмітити, що відсоток учнів з високим рівнем навчальних
досягнень залишається на тому ж рівні. Значно зменшилась частина учнів, які
мають достатній рівень, і , навпаки, зросла частина учнів , які досягли
середнього рівня навчальних досягнень.
Більшість опитаних учнів хотіли б, аби вчителі проводили
уроки за сучасними методиками. З метою формування позитивних мотивів навчальної
діяльності вчителі школи використовують словесні, наочні і практичні,
репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні методи навчальної роботи.
Роботи дослідно-експериментального, проблемно-пошукового характеру також виступають в ролі мотивів активної
навчальної діяльності. Кожен із названих вище методів організації
навчально-пізнавальної діяльності є не тільки інформаційно-навчаючим, а й
мотиваційним.
Робота в парах або в групах. Діти обговорюють,
зіставляють, звіряють, оцінюють та
коригують, співвідносять свої досягнення
з успіхами інших, дають самооцінку своїм
діям. Відбувається соціалізація учня. Виступ від імені групи є відповідальним
та почесним, дозволяє учневі
самореалізуватися. У невстигаючого учня
виникає інформаційний запит,
загострюється потреба у знаннях.
Важливу роль у мотивації навчання виконують методи
емоційного стимулювання учнів, які у процесі навчання створюють ситуацію
емоційно-моральних переживань. Так, вивчаючи творчість письменників української
та зарубіжної літератури, проводячи міжпредметні зв’язки, учителі так добирають
зміст матеріалу, приклади і факти, так їх розкривають, щоб викликають в учнів
почуття співпереживання, емоційного піднесення та ін.
Мотивація є особливо важливим і специфічним компонентом
навчальної діяльності, через реалізацію і за допомогою якого можливе формування
навчальної діяльності школярів у цілому.
Через мотивацію педагогічні цілі швидше перетворюються на психічні цілі
учнів; через зміст формується певне ставлення учнів до навчального предмета й
усвідомлюється його ціннісна значущість для особистісного, у тому числі
інтелектуального, розвитку дитини; за допомогою функцій засобів, що спонукають,
у педагогічній комунікації актуалізуються й освоюються навчальні ситуації;
систематичний контроль навчальної діяльності та його результати
використовуються для формування відповідальності та прийняття коригувальних
рішень.
Немає коментарів:
Дописати коментар